В Україні з початком і подальшим посиленням мобілізаційних заходів значно зросла кількість правових спорів, пов’язаних із підтвердженням статусу батьків, які самостійно виховують дітей. Однією з найбільш показових тенденцій останніх років стало суттєве збільшення судових справ щодо встановлення факту одноосібного виховання дитини батьком.
Це явище напряму пов’язане як зі змінами у сімейних відносинах, так і з необхідністю реалізації соціальних гарантій для осіб, які підлягають військовому обліку та мобілізації.
Центр права та захисту ЛексЮкрейн надає всі види юридичних послуг українцям, які пеебувають в Україні та за кордоном. По всім питанням напишіть нам в телеграм, емейл pravozahystlex@gmail.com, ще контакти
Нормативне підґрунтя та правові наслідки
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», військовослужбовці можуть бути звільнені з військової служби з сімейних обставин, зокрема у разі самостійного виховання ними дитини віком до 18 років.
Аналогічно, ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає, що не підлягають призову під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які виховують дитину самостійно, якщо інший з батьків відсутній юридично або фактично (помер, позбавлений батьківських прав, визнаний безвісти зниклим, відбуває покарання тощо), або якщо факт самостійного виховання встановлений рішенням суду.
Отже, ключовим юридичним документом, який підтверджує право на відстрочку або звільнення від служби, є саме судове рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Чому зросла кількість таких справ
Через мобілізаційні процеси все більше громадян звертаються до судів, намагаючись офіційно підтвердити статус єдиного вихователя дитини. У більшості випадків це необхідно для отримання відстрочки або звільнення від військової служби.
Найчастіше заявники використовують процедуру окремого провадження — тобто спрощену форму судового розгляду, яка застосовується для встановлення юридичних фактів, коли відсутній спір про право.
Окреме провадження дозволяє швидше отримати судове рішення, оскільки суд не вирішує конфлікт між сторонами, а лише підтверджує наявність певних обставин. Саме тому довгий час вважалося, що цей механізм є найбільш ефективним у подібних справах.
Зміна підходу Верховного Суду
Однак у вересні 2024 року Велика Палата Верховного Суду змінила підхід до цієї категорії справ. У справі №201/5972/22 суд дійшов висновку, що встановлення факту самостійного виховання дитини не може здійснюватися в порядку окремого провадження.
Суд зазначив, що такі питання завжди пов’язані з потенційним спором щодо участі другого з батьків у вихованні та утриманні дитини, а отже, містять елемент правового конфлікту. Крім того, існує ризик порушення принципу найкращих інтересів дитини, якщо подібні факти встановлюються без змагального процесу.
Таким чином, Велика Палата фактично виключила можливість підтвердження статусу «самостійного виховання» у спрощеному порядку.
Альтернативна позиція частини суддів
Разом із тим, частина суддів (8 із 19) висловила окрему думку, не погодившись із таким підходом. Вони наголосили, що в умовах воєнного стану існує багато життєвих ситуацій, коли один із батьків фактично не бере участі у вихованні дитини без формального спору між сторонами.
Серед таких випадків: тривале проживання окремо, відсутність контакту, перебування одного з батьків на окупованій території, у полоні, або фактична неможливість виконувати батьківські обов’язки. У таких умовах, на думку суддів, відсутній реальний спір про право, а отже — окреме провадження могло б застосовуватися.
Практичні наслідки для батьків
Попри дискусії в судовій практиці, проблема підтвердження самостійного виховання залишається актуальною. Особливо з огляду на можливі наслідки мобілізації для осіб, які фактично самі забезпечують дитину.
У реальних умовах це призвело до зміни судової практики: замість окремого провадження батьки почали подавати позови, поєднуючи кілька вимог одночасно. Найчастіше це:
- розірвання шлюбу;
- визначення місця проживання дитини з одним із батьків;
- встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
У таких справах відповідач, як правило, не заперечує проти позову, подає заяву про розгляд справи без його участі або підтверджує викладені обставини письмово.
Доказова база у справах
До матеріалів справи зазвичай додаються:
- письмові пояснення другого з батьків;
- нотаріально посвідчені угоди щодо виховання та утримання дитини;
- афідевіти (заяви під присягою);
- висновки органів опіки та піклування щодо найкращих інтересів дитини;
- інші документи, що підтверджують фактичне проживання дитини з одним із батьків.
Суди у таких випадках часто розглядають справи комплексно та визнають можливість об’єднання вимог у межах одного провадження.
Висновок юристів центру права ЛексЮкрейн:
Сьогодні питання встановлення факту самостійного виховання дитини перебуває у стані активного розвитку судової практики. З одного боку, законодавство прямо передбачає значні правові наслідки такого статусу у сфері мобілізації. З іншого — підхід до його доведення поступово ускладнюється через позицію Верховного Суду.
У результаті батьки змушені використовувати складніші юридичні механізми, поєднуючи сімейні та процесуальні вимоги в одному позові. Очевидно, що надалі ця категорія справ і надалі залишатиметься однією з найбільш чутливих у період воєнного стану.
Надаємо посилання на рішення у таких справах:
