19 травня 2026 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт №15260, ініційований народним депутатом Максимом Павлюком разом із групою колег. Документ має довгу офіційну назву, однак його суть значно ширша, ніж може здатися з першого погляду: йдеться про посилення механізмів виявлення необґрунтованих активів і розширення інструментів збору доказів їх походження.
Формально ініціатива подається як ще один крок у боротьбі з корупцією та незаконним збагаченням. Але якщо уважно подивитися на запропоновані зміни, стає очевидно: мова йде про суттєве розширення повноважень Національної поліції, включно з доступом до державних реєстрів, можливістю розшуку майна, ініціювання арештів активів і отримання інформації з обмеженим доступом, надала коментар юриличному порталу ЛексЮкрейн правник Вікторія Корєтнік.
Що таке «необґрунтовані активи» і як працює механізм
Щоб зрозуміти масштаб змін, потрібно врахувати чинну систему цивільної конфіскації. В Україні вже діє інститут, за яким майно посадової особи може бути стягнуте в дохід держави, якщо його вартість суттєво перевищує офіційні доходи.
Ключова особливість цього механізму — він не є кримінальним. Тут застосовується інший стандарт доказування: не «поза розумним сумнівом», як у кримінальних справах, а «баланс ймовірностей». Це означає, що суд оцінює, чия позиція виглядає переконливішою.
Фактично у таких процесах особа має доводити законність походження свого майна, а не держава — незаконність його набуття. І що важливо: дія механізму поширюється не лише на посадовця, а й на пов’язаних осіб — родичів, партнерів, компанії, якщо доведено зв’язок із активами.
Саме тому питання того, хто збирає докази і як саме це відбувається, має принципове значення.
Хто працював із такими справами раніше
До сьогодні функції виявлення необґрунтованих активів були зосереджені переважно в антикорупційних органах — НАБУ, САП, а також у визначених випадках у ДБР та Офісі Генерального прокурора. Це спеціалізовані інституції з обмеженою підслідністю та підвищеним рівнем контролю.
Законопроєкт №15260 пропонує додати до цього переліку ще один орган — Національну поліцію України. І саме тут виникає ключова зміна: замість вузького кола спеціалізованих структур до процесу підключається найбільший правоохоронний орган із розгалуженою системою підрозділів по всій країні.
Аргумент авторів простий: це дозволить швидше виявляти активи та охопити більше потенційних випадків незаконного збагачення. Але разом із масштабом зростають і ризики.
Які повноваження отримує поліція
Якщо узагальнити запропоновані норми, Нацполіція фактично отримує розширений набір інструментів:
виявлення та фіксація необґрунтованих активів із подальшою передачею матеріалів до прокуратури;
можливість розшуку та ініціювання арешту майна, яке має ознаки необґрунтованості;
доступ до державних реєстрів, банків даних та інформаційних систем, включно з тими, що містять обмежену інформацію;
залучення експертів для оцінки вартості активів.
Окремо встановлюються дуже стислий строк реагування: запит поліції має бути виконаний протягом трьох днів, або у десятиденний термін потрібно надати пояснення щодо неможливості виконання.
Також передбачені штрафи за відмову або затримку надання інформації, подання неповних даних чи навіть повідомлення третіх осіб про сам факт запиту.
Потенційні ризики нової моделі
Перший ризик — надмірно широкий доступ до персональних даних. Йдеться не лише про посадовців, а й про звичайних громадян, чиї дані зберігаються в державних та фінансових реєстрах. Чим більше людей має доступ до таких систем, тим вищі ризики витоків або зловживань.
Другий ризик — нечіткість поняття «ознаки необґрунтованості». Закон не дає конкретного визначення, за якими критеріями поліція може вважати актив «підозрілим» ще до рішення суду. Це створює простір для суб’єктивної оцінки.
Третій аспект — розширення кола осіб, щодо яких може проводитися перевірка. Під дію механізму потрапляють не лише високопосадовці, а й широкий спектр держслужбовців та місцевих депутатів. А враховуючи зв’язок із «пов’язаними особами», фактичне коло перевірок стає ще ширшим.
Четвертий момент — послаблений процесуальний баланс. Оскільки цивільна конфіскація базується на «балансі ймовірностей», громадянин опиняється в ситуації, де змушений доводити законність свого майна вже після збору матеріалів державою.
П’ятий ризик стосується конфіденційності перевірок. Заборона повідомляти третіх осіб про запити фактично означає, що людина може дізнатися про перевірку постфактум, коли процес уже завершено на етапі збору інформації.
Чому це не просто технічне оновлення
Автори законопроєкту підкреслюють: мета полягає в посиленні боротьби з корупцією. І сам по собі інструмент цивільної конфіскації є поширеною міжнародною практикою.
Однак проблема полягає не в цілі, а в балансі між ефективністю та гарантіями прав. Передача таких широких повноважень масовому правоохоронному органу без одночасного посилення контролю може змінити саму логіку системи.
Йдеться про відсутність чітких запобіжників: судового контролю за доступом до реєстрів, обмеження кола осіб із доступом до інформації, конкретних критеріїв «підозрілості» активів і дієвих механізмів відповідальності за порушення.
Висновок
Законопроєкт №15260 фактично змінює масштаб інструменту цивільної конфіскації — від вузькоспеціалізованого механізму до масової системи моніторингу активів із широким доступом до приватних даних.
Питання полягає не лише в тому, чи ефективніше це дозволить боротися з корупцією. Головне — чи достатньо в цій моделі захисту для громадянина, який може опинитися об’єктом перевірки без попередження і без чітких гарантій від зловживань.
І саме цей баланс між контролем держави та правами людини стане ключовим у подальшому обговоренні ініціативи в парламенті.
